v_dorozi: (Default)
В певний момент констатуєш смерть
Вміння свого домовлятися з поїздами.
Жоден святий чи кравець не зшиє в єдину твердь
Прірву, що проросла між нами.

З віком стає все важче ковтати крик,
Ставити на запобіжник цю лють і відчай,
Цю любов. Це внутрішнє літо, що ти не встиг
Розказати мені, як раніше, дивлячись в вічі.

Обпечені пальці чаєм на верхній, в купе -
Найпростіший спосіб згадати, що ще існуєш.
На полиці знизу малюк уві сні сопе.
Я на мить пригадаю твоє ім'я - нелегально і всує.
v_dorozi: (Оленярство)
В цій ріці не видно, де дно, де край,
Видибай, мій Господи, видибай!..
Для таких як ми навіть в пеклі рай,
А цім місті - і поготів.

Кожен другий - Будда, а третій - святий Андрій...
Тут самі рибалки і винарі...
Губи сині - однаково, грій не грій.
Кожен п'ятий - Харон серед човнярів.

Ці канали - неначе лінії на руці,
Не питай, що чекає на нас в кінці,
Бо кінця немає у цій ріці...
Тут закон один, на ім'я Дунай.

Вчися в нього легкості й глибини,
І чекати тихо до сивини
На пришестя якщо не Його, то весни,
Й шепотіти: "Господи, видибай!.."
v_dorozi: (арт-пика)
Годі. Більше ніяких драм.
Тут свої. Там чужі. Цю межу прокладать не нам.
Пий свій "Гідозепам" мов рожеве сухе вино -
Як не сьоме небо віднайдеш, так сьоме дно.

Досить скинутих заживо з себе шкір,
Йди на світло нехай і чужих квартир.
Сухожилля зрослися - знімай вже шви й бинти.
Бачиш карту?.. Ось де вони, ось ти.

Годі марно лічити літа і дні,
Рахувати втрати й прильоти на цій війні.
Вище Бог. Нижче брили із тисяч криг.
Тут світанок. Там ніч. На "нулі" виноград достиг.
v_dorozi: (Default)
Це нічого, що наше життя вимірюється не тим,
А летовищами, котлами й числом утрат.
Попри все, почуваєшся більш ніж живим,
П'єш "РедБул", чистиш зуби і автомат.

Кочовик ти, чи сталкер, чи хіпстер - чужий чи наш?
Визначайся, my darling, і викинь все, що було.
Й коли сонце стрімко скотиться у бліндаж,
Під кевларом "броні" запульсує його тепло.

АЗС

Aug. 28th, 2017 10:32 pm
v_dorozi: (Default)
Криваві бинти в рюкзаку, і пакет ірисок,
Фляга води, дві гільзи і пачка чаю.
Поміж усіж підведених нині рисок
Ця, поза сумнівом, вирішальна.

Поміж усіх пережитих поранень або стосунків -
Ножових, осколкових й випадкових,
Це буде, звісно, найліпшим твоїм дарунком -
Пом'яни, мала моє слово.

Ти застрягнеш на "Вогах" чи "Окко" поміж світами,
Чекаючи на авто і радіючи каві,
З кожним серпнем ми обростаємо якорями,
Що самі підняти не вправі.

Поміж усіх ролей головне не обрати жертви:
На нічних АЗС-ах так зимно і тютюново...
І коли, як опосум, вдаватимеш з себе мертву,
Головне - не повірити випадково...

****

Jul. 10th, 2017 11:01 am
v_dorozi: (траса)
Літо, зелене світло і повний газ,
Що у «сухому залишку» є у нас?
Небові котрому треба наше плече?
Кажуть запеклих полум’я не пече…

Кажуть, такими тільки гартують сталь,
Кажуть – самі дурні, і тому не жаль.
Я ластовиння стиха лічу твоє…
Право на літо – все, що в нас поки є.

Право на літо, й фляга забудь-води
З річки, де рибами жили і я, і ти.
Тисячу зим і літ ця трива війна,
Там, де були дерева, росте стіна.

Там, де були дерева, тепер бліндаж,
Нам не уникнути похибок всіх і лаж.
Робиш поправку на вітер й моє «люблю» -
Й літо опиниться вже на самім краю.

Й літо опиниться там, де немає нас,
Там, де наш син скоро йтиме у перший клас,
Там, де ночами крутять німе кіно,
Й «дєди» воюють виключно в доміно.

І, перейшовши убрід сім пустель й рік,
Втратимо втратам і зимам природній лік.
Бог всіх живих нам соляри у бак доллє…
Право на літо – все, що в нас нині є.
v_dorozi: (я-камінь)
Липень прошиє до жил і до суті,
Лезом розпеченим – шкіру безкровну.
Рідні навчають здорової люті:
Падати кішкою, бити уповну.

Вибір убогий в цих первісних хащах:
Здохнути змієм чи впасти крилатим.
Першими йтимуть, як завше, найкращі.
Ріки навчають нас відпускати.

М’ята і шавлія пустять коріння
В рани осколкові – й квітом болітимуть.
Кістка зростатись освоює вміння…
Нас зустрічатимуть «многая літами»,

Кров’ю солодкою вишні й чорниці,
Верес мовчатиме, начебто знає щось…
З пам’яті рідні стираємо лиця.
Липень згорає. А ми ще лишаємось.
v_dorozi: (Оленярство)
Досвід приходить із вітром. Носи свої стигми
Зесередини шкіри. Ховай літачки паперові
У куточках очей – бо ж на ранок ми станем чужими,
Але будемо відати: досвід приходить з любові.

Досвід приходить зі смертю. З умінням тікати
З цього дому, із міста, зі шкіри, від тебе, від себе…
Із умінням ставати прозорим й обходити ґрати
Цих апокрифів й пасток, й одвічних претензій до неба.

Досвід приходить із пилом в порепаних п'ятах,
З передозом доріг і розривів, з похміллям трикрапок.
Досвід нічому не вчить – ми ж одвіку вар'яти,
Що у грудях дірки затикають дранням арафаток.

Досвід приходить з прощенням – на згарищі міста,
Битим склом в піднебіння, котом у мішку на порозі.
Досвід приходить запізно нічним падолистом,
Пацаном із ножем, що чатує на тебе на розі.

Досвід приносить майстерність очей не відвести,
Та нести за собою свою трьохсотрічну утому,
Обійматися наче востаннє – на днів перехресті…
Досвід приходить із вітром. Зі шляхом додому.
v_dorozi: (траса)
Як не крути – а залишиться світло в основі.
Скільки іще нас підірветься на любові?
Скільки іще нас не вернеться з цих полів?..
Дні стають довшими за недосказаність слів,

Дні стають довшими за траєкторію кулі…
Доторки наші – майбутні й давно минулі,
Опіки наші житимуть й після нас.
Пил в босоніжках. Пристрасть. Гарячі дахи і джаз.

Як не крути – а залишиться літо і спрага,
Спини оголені, піт і сліди засмаги.
Хрест на горі. У очах застигає день.
Світло виходить у світ із наших легень.

Герда

May. 28th, 2017 12:22 pm
v_dorozi: (Оленярство)
***

Снігова королева приходить і просить у мене курити.
Її очі й долоні холодні - мов серед серпня мохіто.
Її губи обвітрені. Брови підведені олівцем,
Вона носить в собі іронію і спокій кінець кінцем.

Вона каже: не бійся, мала, ти цієї вічної мерзлоти,
Бо ж давно з усіма страхами перейшла на впевнене "ти".
Зрештою, все минуще і вічне колись мине,
Тож давай діставай санчата - й гайда зі мною в турне!

Снігова Королева скидає мешти, сіда на диван з ногами,
Небо за вінками мерехтітиме сивими голубами.
Вона каже: "Твої вірність й троянди нікчемні й смішні!
Як не борсайся і не кохай - всі ми будем по вуха в лайні".

Я дивитимусь мовчки на довершеність її кожної риси,
На її алгоритми рухів, і гаптовані інеєм ризи.
Я всміхатимусь, думаючи - Боже, яка ж я дурна...
А в легенях мені лоскотатиме паростками весна.
v_dorozi: (Default)
***

Древня як скеля татарка заварює чай,
Й досі їй чутно удари з дверей і з даху.
Люльку витрушує - стука об столу край,
Вітер несе їй вісті із Чатир-Дагу.

Вершник чи піший - хто б ти не був, прийшов, -
Слідуючи "джіпіесу" чи крикам чайок.
Древня татарка з ран заговорить кров,
Дасть тобі плову й міцного, мов серце, чаю.

Древня татарка досі чека своїх,
Сотий рік поспіль стіл накрива від рання.
Хто б ти не був, ти носитимеш мов оберіг
Відгомін того пронизливого чекання.

Хто б ти не був, ти приречений бачити в снах
Древню татарку з домом її і чаєм.
І заговорить пам'ять твою та страх -
Вітер із пилом вулиць Бахчисараю.

Голос

Mar. 22nd, 2017 08:38 am
v_dorozi: (лисО)
Твій голос в моїй голові глушитиме рев турбін
Літака, що я ним тікатиму від тебе і від сивин.
Коли моя лінія Маннергейма перетнеться з твоєю - руки,
Я забуду паспортні дані, й збагну - всі ми вийшли з одної ріки.

Але поки твій голос мов якір, мов захист від хиб та куль.
Мистецтву не озиратися навчають у точці "нуль",
Мистецтву не вірити спогадам, і опору від отрут...
Твій голос вкотре проб'є систему моїх оборонних споруд.

І будуть тріщати палуби, і плавитись льодовик...
Весна народиться з болем, і цей первородний крик
Твій голос заглушить. І виведе літак мій з лихих піке
Туди, де "периметр чистий", і небо мов брід мілке...

Твій голос в моїй голові заглушить розривів звук,
Але не озвучить слів тих, єдиних, що від розлук
За панацею правлять. Твій голос - немов оберіг,
Безсилий проти безсмертя. Безсилий для тих, хто не зміг

Сказати найважливішого. Та й зрештою, грець із ним.
Тобі від мене залишиться лише жетон з позивним.
Тобі від мене залишиться мовчання моїх лісів.
Твій голос буде зі мною. А отже наразі не треба слів.
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Замов собі п'яте еспресо - протягнеш ще півгодини,
Спакуй у наплечник воду, ножа, паракорд й помаду.
Ти рушиш в похід, як тільки відквітнуть три апельсини,
Посаджені з зерен правди найпершого в світі саду.

Ти рушиш в місця, забуті таксистами і богами,
Забуті навіть тобою, і глобусом всіх конфесій.
Промовиш у простір стиха: "Навіщо ж ти так із нами?.."
Та той лише усміхнеться... Про це не напишуть в пресі,

Про це не розкажуть дітям, і навіть у соцмережах.
Ти рушиш - тобі рибалки шукатимуть слів розради,
І спокій міцним корінням порве шаблони і межі,
І виросте нове літо. Лише не забудь помаду...
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Холоднеча, кохана, ти чуєш, яка холоднеча?..
(с) Юр Іздрик

Холод прошиє циганськими голками,
Пальці ламатиме, волю і оптику,
Траси застигнуть, знеструмлені корками.
Руки твої недоступні для дотику.

Йти по ножах, не втрачаючи гонору -
Вища майстерність зимового скликання.
Час нам навчатися бути за донора,
В термос гаряче ховаючи дихання.

Холод диктує закони і етику,
Десь за межею каміння наріжності.
Тут вам ні палива, ні енергетики...
Ймення твоє недоступне для ніжності.

Лід не пробити цей і "стодвадцяткою",
Риби у ріках волають "Та годі вже!"
Лютий стріляє навиліт трикрапкою...
В цій мерзлоті стану я тобі сторожем.

***

Dec. 29th, 2016 09:43 pm
v_dorozi: (ніч-вулиця-ліхтар...)
Мій хребет поламаний вітряком
У нерівній битві добра зі злом,
На нерівній стежці, де п'є компот
Мій вразливий внутрішній Дон Кіхот.

Не сумуй, не бійся, не клич, не плач -
В цій війні хто вижив - довіку "квач",
І вишневе дерево проросте
Між оленя рогів, та то пусте...

Імена й обличчя мов уві сні,
Нам лишаються виключно позивні...
Я прийшла б до тебе, та надто влом -
Мій хребет поламаний вітряком...

Час

Dec. 27th, 2016 11:50 am
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Час не лікує, щогли трощить ущент,
Вилиці гострі, наче піратський ніж.
Час замість моря виллє рідкий цемент
І зафіксує цей нескінченний двіж.

Час не лікує, час добиває тих,
Хто недостатньо...; недолюбив; недо...
Ніжно підходить ззаду і б'є під дих,
Зрівнює шанси в чортовім цім лото.

Час не лікує, час заміта сліди,
Вколює анестезію у вени зим.
Поки ще можеш, чуєш, вставай і йди -
Час завмирає перед лицем твоїм.
v_dorozi: (лисО)
****
Скільки доріг не міняй - вестимуть всі додому,
Скільки у ніч не волай - перемагають півні.
Ти мене випалиш з пам'яті - мов папілому,
Вдягнеш старий реглан, й рушиш на північ.
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Ти підкуриш надцяту марну і збліднеш мармизою,
Намагаючись вкотре збагнути, у чому підвох.
Той смаглявий чувак з наче леза гострими рисами -
Подивися, мала, він сьогодні танцює, як бог.

****

Jul. 29th, 2016 03:21 am
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Доки не щезне щенячий щем,
Доки не лишить тебе саму,
Ти сумуватимеш за дощем
У Львові, Мадриді або Криму.

Ти поїдатимеш поїзди
Поглядом спраглим без віри й дна.
Наче пустельник по глек води
Йтимеш по день без вини й вина.

Ти заховаєш у свій вігвам
Серце пташине - бодай на мить.
Ти будеш завтра - у хлам чи в храм
Згідно із тим, як тобі пощастить.

Ти заблукаєш між ям і веж,
Схававши істину непряму:
Що за дощем сумувати все ж
Ліпше в Мадриді, аніж в Криму.

***

Jul. 29th, 2016 03:19 am
v_dorozi: (діти)
****
Дна нема
У ума,
Ти беззбройна й сама,
Мов останній патрон,
Мов карпатська зима.

Змиє літо іржа,
Де проляже межа
Від біди до вірша...
Сонце скотиться в схрон,
А у п'яти душа.

Не голось до лелек,
Як розтрощиться глек,
Й дідько випише чек...
Ти піратом німим
В учні йди до смерек.

Захлинеться сурма -
З неї виллється тьма.
Станеш літом сама,
Як провчишся сто зим,
Ти збагнеш - дна нема.
Page generated Oct. 20th, 2017 11:24 pm
Powered by Dreamwidth Studios