v_dorozi: (траса)
Як не крути – а залишиться світло в основі.
Скільки іще нас підірветься на любові?
Скільки іще нас не вернеться з цих полів?..
Дні стають довшими за недосказаність слів,

Дні стають довшими за траєкторію кулі…
Доторки наші – майбутні й давно минулі,
Опіки наші житимуть й після нас.
Пил в босоніжках. Пристрасть. Гарячі дахи і джаз.

Як не крути – а залишиться літо і спрага,
Спини оголені, піт і сліди засмаги.
Хрест на горі. У очах застигає день.
Світло виходить у світ із наших легень.

Герда

May. 28th, 2017 12:22 pm
v_dorozi: (Оленярство)
***

Снігова королева приходить і просить у мене курити.
Її очі й долоні холодні - мов серед серпня мохіто.
Її губи обвітрені. Брови підведені олівцем,
Вона носить в собі іронію і спокій кінець кінцем.

Вона каже: не бійся, мала, ти цієї вічної мерзлоти,
Бо ж давно з усіма страхами перейшла на впевнене "ти".
Зрештою, все минуще і вічне колись мине,
Тож давай діставай санчата - й гайда зі мною в турне!

Снігова Королева скидає мешти, сіда на диван з ногами,
Небо за вінками мерехтітиме сивими голубами.
Вона каже: "Твої вірність й троянди нікчемні й смішні!
Як не борсайся і не кохай - всі ми будем по вуха в лайні".

Я дивитимусь мовчки на довершеність її кожної риси,
На її алгоритми рухів, і гаптовані інеєм ризи.
Я всміхатимусь, думаючи - Боже, яка ж я дурна...
А в легенях мені лоскотатиме паростками весна.
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Холоднеча, кохана, ти чуєш, яка холоднеча?..
(с) Юр Іздрик

Холод прошиє циганськими голками,
Пальці ламатиме, волю і оптику,
Траси застигнуть, знеструмлені корками.
Руки твої недоступні для дотику.

Йти по ножах, не втрачаючи гонору -
Вища майстерність зимового скликання.
Час нам навчатися бути за донора,
В термос гаряче ховаючи дихання.

Холод диктує закони і етику,
Десь за межею каміння наріжності.
Тут вам ні палива, ні енергетики...
Ймення твоє недоступне для ніжності.

Лід не пробити цей і "стодвадцяткою",
Риби у ріках волають "Та годі вже!"
Лютий стріляє навиліт трикрапкою...
В цій мерзлоті стану я тобі сторожем.
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Ти підкуриш надцяту марну і збліднеш мармизою,
Намагаючись вкотре збагнути, у чому підвох.
Той смаглявий чувак з наче леза гострими рисами -
Подивися, мала, він сьогодні танцює, як бог.

****

Jul. 29th, 2016 03:21 am
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Доки не щезне щенячий щем,
Доки не лишить тебе саму,
Ти сумуватимеш за дощем
У Львові, Мадриді або Криму.

Ти поїдатимеш поїзди
Поглядом спраглим без віри й дна.
Наче пустельник по глек води
Йтимеш по день без вини й вина.

Ти заховаєш у свій вігвам
Серце пташине - бодай на мить.
Ти будеш завтра - у хлам чи в храм
Згідно із тим, як тобі пощастить.

Ти заблукаєш між ям і веж,
Схававши істину непряму:
Що за дощем сумувати все ж
Ліпше в Мадриді, аніж в Криму.

***

Jul. 29th, 2016 03:19 am
v_dorozi: (діти)
****
Дна нема
У ума,
Ти беззбройна й сама,
Мов останній патрон,
Мов карпатська зима.

Змиє літо іржа,
Де проляже межа
Від біди до вірша...
Сонце скотиться в схрон,
А у п'яти душа.

Не голось до лелек,
Як розтрощиться глек,
Й дідько випише чек...
Ти піратом німим
В учні йди до смерек.

Захлинеться сурма -
З неї виллється тьма.
Станеш літом сама,
Як провчишся сто зим,
Ти збагнеш - дна нема.

Літо

Jul. 22nd, 2016 06:31 am
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
...потяги існують для того, аби пити в них чаї, не спати і строчити у блокноті всяке-різне:

***
Це літо не матиме позивного,
Натомість матиме надто юне лице
І серце занадто давнє.

Це літо не матиме ніц такого,
Ради чого варто смикнути за кільце
"Ефки" чи дверей твоєї вітальні.

Це літо ховатиме рани у очереті
В його ріках навіть мушлі з кевлару,
В його розпачі забагато мовчання

Завдовжки із життя. Коли проспівають треті
Півні чи "Гради", ти налаштуєш гітару,
Й кожен звук чаруватиме. Ніби востаннє.

(Київ-Львів)
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
(Дашці)
...і дня другого місяця свого нісана,
Ти, нарешті, збагнеш скінченність цих мороків і пожеж.
Знімеш бронік. Докуриш "Чорного капітана".
Й сядеш в потяг до Літа - свіжого і без меж...
v_dorozi: (діти)
(Присвячується Джейн)

Відійшовши від марева матриць і марних дилем,
Перетнувши кордони і вийшовши з дому, мов з себе,
Ти блукаєш солоним азовським сектором "М",
Та дороги незмінно приводять до вічного "Неба".

Назви вулиць і лиця з відбитком античних часів,
Молоко, кавуни, "сємкі-пиво", "Спасибі, не треба!"
Можна скільки завгодно шукати зворотніх шляхів,
Все одно крізь "Республіку Міст" ти вернешся до "Неба".

Від Станиці до повного Щастя - півлітра доріг,
Там воздасться тобі по заслузі або ж по потребі.
Та ти вперто ідеш, не шкодуючи серця і ніг,
І якогось-то дідька постійно приходиш до "Неба".

І не янголи - пси - замахають привітно хвостом,
Ти впізнаєш їх всіх і пізнаєш свій спокій, далебі.
І, мов жінку, пригорнеш цю землю, упавши пластом,
Й над тобою всміхнеться "трьохсоте" обвуглене "Небо"...

* "Небо" та "Республіка Міст" - назви позицій в та біля с. Піски
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
****

Я веду і ведусь: ці вогні - міражі,
Моє сонце зальопане хмарами рясно.
Я знімаю каску і бронік з душі -
Знов передчасно.
v_dorozi: (Оленярство)
(Із легким реверансом до Наталки К.)

Місто тріщить по швах, стали грифони суддями.
Біль витісняє страх, біль витісняє людяне,
Біль витісняє нас з тіл й паспортів із візами.
Море хитається "Раз" - пси вже воронки злизують.

Море хитається "Два", й кашляє кайнозойщина,
З "Граду" летять слова - спецоперацію спрощено.
Чуєш - горять вітри, спалено липень начорно,
Море хитається "Три". Осінню нас пробачено.

Буде - змете гроза танки, авто і вулиці,
Гільзи роз'їсть роса, Щур нанівець зіщулиться.
Глянь-но - без сліз і слів стали з дубцями пращури.
Буде - з відтятих хвостів виростуть нові ящурі.
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Польща - така собі прикордонна зона. Пам*ятаю, коли раніше верталася домів з європейських трас і опинялася тут, то включалося внутрішнє "хух, майже вдома!". Поляки цілком норм розуміють українську, а ми, в свою чергу, польську. Тут все якесь майже рідне і зрозуміле. І водночас - "закордон".

IMG_3302+

Read more... )
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
У Варшаві, по ходу, казково. Я вірно зробила, що таки поїхала, бо схоже, що на свій фронт ще встигну по-любому, нікуди він, на жаль, не дінеться. Але два дні тут відчуваються як триста років нового життя у іншому вимірі, де панує гармонія і краса. І на всі події в Україні, і в своєму особистому просторі, дивишся якось глобально і абстраговано. Наче з ілюмінатора літака, що іде на посадку. Чи навпаки - на злет.

IMG_3097+
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Багато хто, будучи посланим у певному конкретному напрямку, має проблеми з адресою і добиранням. Так от, щоб полегшати поневіряння цієї категорії населення, розказую: від Севаста до 5-го кілометра, звідти до Балаклави, звідти - катерком (котрий обійдеться вам гривень у 30 максимум) - і ви на місці. Важко повірити, але Жопа - це не абстрактне поняття і стан душі (точніше, не тільки), а й конкретне місце, позначене на карті. Стоянка на мисі Айя, названа так на честь розколотого навпіл "Жопа-каменя":

жопа-камінь (фото не моє, чесно стирине - саме це).

І, до слова сказати, там непагано. Навіть чудесно. Навіть не хочетсья вертатися. Чесно))

DSC_0254+

Read more... )
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Київ якось все більше заявляє свої права на нам (ну, принаймні, на мене), і робить це аж ніяк не делікатно. Навіть по-хамськи, прямо скажемо. І тим коштовнішими стають спогади.


Мій мандрівний тотем на ім*я Умка (неформальне ймення - Мєдвєд) медитує на захід сонця.


DSC_0086+

Read more... )
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
ну от, ну от, тепер можу із певнісю сказати, що увійшла в природний ритм літа - коли спати в наметі стає звичніше, аніж в ліжку, коли ділиш дощі, хліб і воду (або щось міцніше за воду) весь час із різними, то рідними, то вперше (й, часом, востаннє) побаченими істотами, коли пройдені кілометри стають коштовностями, а купа насущних питань в одну мить втрачають вагу... тоді да, скидаються шкіри, відкриваютсья усі канали зв*язків і мозги (???) стають на місце. і все набуває об*єму та справжності.

DSC_0016+

Read more... )
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
текст буде потім, а може, і не буде... а зараз трохи картинок, аби більш-менш виправдати своє існування там, де я була ці дні))
DSC_0208+

Read more... )

ну далі буде))
v_dorozi: (діти)
етт... прочитала от такий текст, і ще багато текстів під ним: http://lllytnik.livejournal.com/73168.html. І згадала один епізод, до якого повертаюся у всіляних "жопних" ситуаціях.
Про двох сліпих.

Обоє стрілися мені на міжнародних тренінгах, в Нідерландах. Її поставили моєю напарницею, плюс ми жили в одній кімнаті. З нею був пес-проводир. Це була добра хороша дівчинка, якій дуже бракувало спілкування. І яка, хоча й трималася невимушено, дуже жаліла себе. Мені теж її було шкода, і я намагалася проводити з нею якомога більше часу. Але це було випробовування не з простих. Я ніколи не вірила у так штуки, як "енергетичний вампіризм", але біля цієї дівчинки мені ставало нестерпно зле - фізично. Настільки зле, що одного разу під час прогулянки я змушена була лягти на землю - мене дико судомило він кашлю, трусило, в очах стало темно... Попросила її іти далі, сказала, що наздожену.

Якось в таборі почався страшний ажіотаж - всі казали, що приїздить ВІН. Тусня на цих тренінгах, як і всюди, доволі вузька, і всі одне одного знають та перетинаються у різних країнах. Я не знала його. Те, що він не бачить, я зрозуміла тільки тоді, коли він, впевнено крокуючи кімнатою, перекинув ногою пластянку з водою, яку хтось забув на підлозі. З ним було легко і цікаво. Здавалося, сліпота йому нітрохи не заважала. Моя дівчинка-напарниця також тусила весь час з ним, вони багато сміялися.

В таборі панувала епідемія, і хворінь не уникнув ніхто з учасників. В мене, на відміну від інших, не було ні антибіотиків, ні грошей на них, ні мозгів, аби день відлежатися, як робили нормальні люди. Я, як та миша, "плакала, кололась, але продовжувала жерти кактус". Тобто, гіперактивно тусити. Тому не дивно, що на фінальній вечірці я повзала з температурою, червоними очима і диким головним болем. Він підійшов до мене і сказав: "Здається, тобі недобре. Я трохи практикую рейкі, і якщо ти дозволиш, миг би тобі допомогти". І таки да. Кілька натискань на точки моєї туші - і я вже наче новенька.

Дівчинка на прощання подарувала мені прекрасні парфуми і довго дякувала за товариство.
Але частіше я згадую незрячого хлопця, і подумки дякую йому. Не стільки за те, що роздуплив тоді фізично, скільки за те, що показав, як можна бути.

P1010603

Це пес-поводир, єдиний свідок подій, що лишився на моїх фото.
Page generated Jul. 26th, 2017 04:33 am
Powered by Dreamwidth Studios