v_dorozi: (Оленярство)
В цій ріці не видно, де дно, де край,
Видибай, мій Господи, видибай!..
Для таких як ми навіть в пеклі рай,
А цім місті - і поготів.

Кожен другий - Будда, а третій - святий Андрій...
Тут самі рибалки і винарі...
Губи сині - однаково, грій не грій.
Кожен п'ятий - Харон серед човнярів.

Ці канали - неначе лінії на руці,
Не питай, що чекає на нас в кінці,
Бо кінця немає у цій ріці...
Тут закон один, на ім'я Дунай.

Вчися в нього легкості й глибини,
І чекати тихо до сивини
На пришестя якщо не Його, то весни,
Й шепотіти: "Господи, видибай!.."
v_dorozi: (арт-пика)
Годі. Більше ніяких драм.
Тут свої. Там чужі. Цю межу прокладать не нам.
Пий свій "Гідозепам" мов рожеве сухе вино -
Як не сьоме небо віднайдеш, так сьоме дно.

Досить скинутих заживо з себе шкір,
Йди на світло нехай і чужих квартир.
Сухожилля зрослися - знімай вже шви й бинти.
Бачиш карту?.. Ось де вони, ось ти.

Годі марно лічити літа і дні,
Рахувати втрати й прильоти на цій війні.
Вище Бог. Нижче брили із тисяч криг.
Тут світанок. Там ніч. На "нулі" виноград достиг.
v_dorozi: (Default)
Це нічого, що наше життя вимірюється не тим,
А летовищами, котлами й числом утрат.
Попри все, почуваєшся більш ніж живим,
П'єш "РедБул", чистиш зуби і автомат.

Кочовик ти, чи сталкер, чи хіпстер - чужий чи наш?
Визначайся, my darling, і викинь все, що було.
Й коли сонце стрімко скотиться у бліндаж,
Під кевларом "броні" запульсує його тепло.

АЗС

Aug. 28th, 2017 10:32 pm
v_dorozi: (Default)
Криваві бинти в рюкзаку, і пакет ірисок,
Фляга води, дві гільзи і пачка чаю.
Поміж усіж підведених нині рисок
Ця, поза сумнівом, вирішальна.

Поміж усіх пережитих поранень або стосунків -
Ножових, осколкових й випадкових,
Це буде, звісно, найліпшим твоїм дарунком -
Пом'яни, мала моє слово.

Ти застрягнеш на "Вогах" чи "Окко" поміж світами,
Чекаючи на авто і радіючи каві,
З кожним серпнем ми обростаємо якорями,
Що самі підняти не вправі.

Поміж усіх ролей головне не обрати жертви:
На нічних АЗС-ах так зимно і тютюново...
І коли, як опосум, вдаватимеш з себе мертву,
Головне - не повірити випадково...
v_dorozi: (траса)
Як не крути – а залишиться світло в основі.
Скільки іще нас підірветься на любові?
Скільки іще нас не вернеться з цих полів?..
Дні стають довшими за недосказаність слів,

Дні стають довшими за траєкторію кулі…
Доторки наші – майбутні й давно минулі,
Опіки наші житимуть й після нас.
Пил в босоніжках. Пристрасть. Гарячі дахи і джаз.

Як не крути – а залишиться літо і спрага,
Спини оголені, піт і сліди засмаги.
Хрест на горі. У очах застигає день.
Світло виходить у світ із наших легень.

Герда

May. 28th, 2017 12:22 pm
v_dorozi: (Оленярство)
***

Снігова королева приходить і просить у мене курити.
Її очі й долоні холодні - мов серед серпня мохіто.
Її губи обвітрені. Брови підведені олівцем,
Вона носить в собі іронію і спокій кінець кінцем.

Вона каже: не бійся, мала, ти цієї вічної мерзлоти,
Бо ж давно з усіма страхами перейшла на впевнене "ти".
Зрештою, все минуще і вічне колись мине,
Тож давай діставай санчата - й гайда зі мною в турне!

Снігова Королева скидає мешти, сіда на диван з ногами,
Небо за вінками мерехтітиме сивими голубами.
Вона каже: "Твої вірність й троянди нікчемні й смішні!
Як не борсайся і не кохай - всі ми будем по вуха в лайні".

Я дивитимусь мовчки на довершеність її кожної риси,
На її алгоритми рухів, і гаптовані інеєм ризи.
Я всміхатимусь, думаючи - Боже, яка ж я дурна...
А в легенях мені лоскотатиме паростками весна.
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Холоднеча, кохана, ти чуєш, яка холоднеча?..
(с) Юр Іздрик

Холод прошиє циганськими голками,
Пальці ламатиме, волю і оптику,
Траси застигнуть, знеструмлені корками.
Руки твої недоступні для дотику.

Йти по ножах, не втрачаючи гонору -
Вища майстерність зимового скликання.
Час нам навчатися бути за донора,
В термос гаряче ховаючи дихання.

Холод диктує закони і етику,
Десь за межею каміння наріжності.
Тут вам ні палива, ні енергетики...
Ймення твоє недоступне для ніжності.

Лід не пробити цей і "стодвадцяткою",
Риби у ріках волають "Та годі вже!"
Лютий стріляє навиліт трикрапкою...
В цій мерзлоті стану я тобі сторожем.
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Ти підкуриш надцяту марну і збліднеш мармизою,
Намагаючись вкотре збагнути, у чому підвох.
Той смаглявий чувак з наче леза гострими рисами -
Подивися, мала, він сьогодні танцює, як бог.

****

Jul. 29th, 2016 03:21 am
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Доки не щезне щенячий щем,
Доки не лишить тебе саму,
Ти сумуватимеш за дощем
У Львові, Мадриді або Криму.

Ти поїдатимеш поїзди
Поглядом спраглим без віри й дна.
Наче пустельник по глек води
Йтимеш по день без вини й вина.

Ти заховаєш у свій вігвам
Серце пташине - бодай на мить.
Ти будеш завтра - у хлам чи в храм
Згідно із тим, як тобі пощастить.

Ти заблукаєш між ям і веж,
Схававши істину непряму:
Що за дощем сумувати все ж
Ліпше в Мадриді, аніж в Криму.

***

Jul. 29th, 2016 03:19 am
v_dorozi: (діти)
****
Дна нема
У ума,
Ти беззбройна й сама,
Мов останній патрон,
Мов карпатська зима.

Змиє літо іржа,
Де проляже межа
Від біди до вірша...
Сонце скотиться в схрон,
А у п'яти душа.

Не голось до лелек,
Як розтрощиться глек,
Й дідько випише чек...
Ти піратом німим
В учні йди до смерек.

Захлинеться сурма -
З неї виллється тьма.
Станеш літом сама,
Як провчишся сто зим,
Ти збагнеш - дна нема.

Літо

Jul. 22nd, 2016 06:31 am
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
...потяги існують для того, аби пити в них чаї, не спати і строчити у блокноті всяке-різне:

***
Це літо не матиме позивного,
Натомість матиме надто юне лице
І серце занадто давнє.

Це літо не матиме ніц такого,
Ради чого варто смикнути за кільце
"Ефки" чи дверей твоєї вітальні.

Це літо ховатиме рани у очереті
В його ріках навіть мушлі з кевлару,
В його розпачі забагато мовчання

Завдовжки із життя. Коли проспівають треті
Півні чи "Гради", ти налаштуєш гітару,
Й кожен звук чаруватиме. Ніби востаннє.

(Київ-Львів)
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
(Дашці)
...і дня другого місяця свого нісана,
Ти, нарешті, збагнеш скінченність цих мороків і пожеж.
Знімеш бронік. Докуриш "Чорного капітана".
Й сядеш в потяг до Літа - свіжого і без меж...
v_dorozi: (діти)
(Присвячується Джейн)

Відійшовши від марева матриць і марних дилем,
Перетнувши кордони і вийшовши з дому, мов з себе,
Ти блукаєш солоним азовським сектором "М",
Та дороги незмінно приводять до вічного "Неба".

Назви вулиць і лиця з відбитком античних часів,
Молоко, кавуни, "сємкі-пиво", "Спасибі, не треба!"
Можна скільки завгодно шукати зворотніх шляхів,
Все одно крізь "Республіку Міст" ти вернешся до "Неба".

Від Станиці до повного Щастя - півлітра доріг,
Там воздасться тобі по заслузі або ж по потребі.
Та ти вперто ідеш, не шкодуючи серця і ніг,
І якогось-то дідька постійно приходиш до "Неба".

І не янголи - пси - замахають привітно хвостом,
Ти впізнаєш їх всіх і пізнаєш свій спокій, далебі.
І, мов жінку, пригорнеш цю землю, упавши пластом,
Й над тобою всміхнеться "трьохсоте" обвуглене "Небо"...

* "Небо" та "Республіка Міст" - назви позицій в та біля с. Піски
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
****

Я веду і ведусь: ці вогні - міражі,
Моє сонце зальопане хмарами рясно.
Я знімаю каску і бронік з душі -
Знов передчасно.
v_dorozi: (Оленярство)
(Із легким реверансом до Наталки К.)

Місто тріщить по швах, стали грифони суддями.
Біль витісняє страх, біль витісняє людяне,
Біль витісняє нас з тіл й паспортів із візами.
Море хитається "Раз" - пси вже воронки злизують.

Море хитається "Два", й кашляє кайнозойщина,
З "Граду" летять слова - спецоперацію спрощено.
Чуєш - горять вітри, спалено липень начорно,
Море хитається "Три". Осінню нас пробачено.

Буде - змете гроза танки, авто і вулиці,
Гільзи роз'їсть роса, Щур нанівець зіщулиться.
Глянь-но - без сліз і слів стали з дубцями пращури.
Буде - з відтятих хвостів виростуть нові ящурі.
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Польща - така собі прикордонна зона. Пам*ятаю, коли раніше верталася домів з європейських трас і опинялася тут, то включалося внутрішнє "хух, майже вдома!". Поляки цілком норм розуміють українську, а ми, в свою чергу, польську. Тут все якесь майже рідне і зрозуміле. І водночас - "закордон".

IMG_3302+

Read more... )
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
У Варшаві, по ходу, казково. Я вірно зробила, що таки поїхала, бо схоже, що на свій фронт ще встигну по-любому, нікуди він, на жаль, не дінеться. Але два дні тут відчуваються як триста років нового життя у іншому вимірі, де панує гармонія і краса. І на всі події в Україні, і в своєму особистому просторі, дивишся якось глобально і абстраговано. Наче з ілюмінатора літака, що іде на посадку. Чи навпаки - на злет.

IMG_3097+
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Багато хто, будучи посланим у певному конкретному напрямку, має проблеми з адресою і добиранням. Так от, щоб полегшати поневіряння цієї категорії населення, розказую: від Севаста до 5-го кілометра, звідти до Балаклави, звідти - катерком (котрий обійдеться вам гривень у 30 максимум) - і ви на місці. Важко повірити, але Жопа - це не абстрактне поняття і стан душі (точніше, не тільки), а й конкретне місце, позначене на карті. Стоянка на мисі Айя, названа так на честь розколотого навпіл "Жопа-каменя":

жопа-камінь (фото не моє, чесно стирине - саме це).

І, до слова сказати, там непагано. Навіть чудесно. Навіть не хочетсья вертатися. Чесно))

DSC_0254+

Read more... )
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Київ якось все більше заявляє свої права на нам (ну, принаймні, на мене), і робить це аж ніяк не делікатно. Навіть по-хамськи, прямо скажемо. І тим коштовнішими стають спогади.


Мій мандрівний тотем на ім*я Умка (неформальне ймення - Мєдвєд) медитує на захід сонця.


DSC_0086+

Read more... )
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
ну от, ну от, тепер можу із певнісю сказати, що увійшла в природний ритм літа - коли спати в наметі стає звичніше, аніж в ліжку, коли ділиш дощі, хліб і воду (або щось міцніше за воду) весь час із різними, то рідними, то вперше (й, часом, востаннє) побаченими істотами, коли пройдені кілометри стають коштовностями, а купа насущних питань в одну мить втрачають вагу... тоді да, скидаються шкіри, відкриваютсья усі канали зв*язків і мозги (???) стають на місце. і все набуває об*єму та справжності.

DSC_0016+

Read more... )
Page generated Sep. 19th, 2017 05:13 pm
Powered by Dreamwidth Studios