v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Я довго стримувалась, так. Але - вік не той, нерви не ті... Частота смикання ока мимоволі зростає, ага. При всій безмежній любові до своєї роботи маю потребу висвітлити окремі її аспекти - з висоти - не побоюся цієї цифри - свого 12-річного досвіду "вільного плавання". Про світлі моменти цього шляху знають усі - на те вони й світлі, щоб впадати у вічі. А от про темні здогадуєтсья далеко не всяк... Отже, цей мануал - спецом для тих, хто ще вагається і зважує всі "за" і "проти":
Read more... )
v_dorozi: (діти)
Кажуть - "Я не настільки багатий, аби купувати дешеві речі".

Чесно - ніколи не слідувала цьому принципу, хоча багатою (матеріально) мене можна назвати з велииким натягом - навіть у кращі часи. Вперше "прохавала" істинність цієї сентенції, коли купила собі походний наплечник за три штуки. Для порівняння - попередній був куплений за 300 грн., брендовий, до слова, і ззовні цілком пристойний. Але розірвався в першому ж поході. Я тягнула його на одній лямці по польських трасах і штопала нашвидкоруч у Львові. І штопала до і після кожного наступного походу, поки не "псіханула", купивши наплечник іншої цінової категорії. Чесно - контраст вражає. Єдине, чого не робить цей бег, то це не катає мене верхи. Це річ, котра ВАРТА трьох тисяч гривень. Котра не підведе. З котрою зручно і максимально легко. Де продумана кожна дрібничка. І це кайфово.

Впродовж кількох останніх років вкрадений диктофон мені успішно заміняв плеєр за 400 грн., котрий давно не працював як плеєр, просте справно і чесно писав. Або майже чесно. І от напередодні НР, я, злякавшись, що Дід Мороз подарує мені новий телефон (бо таткова пісня "час міняти мобілку!" уже натерла у вухах мозолі), тонко натякнула, що от не завадив би новий диктофончик... ну і Дід Мороз постарався - у чек я досі боюся зазирнути... і в руки його взяти наважилася не одразу... достатньо лише сказати, що дані цього диктофону можуть слугувати доказом на суді (чесно - не знала, що дані інших диктофонів не можуть цього!)). Я навіть не уявлала, що з попереднім диктофоном було не зручно! І плеєр при ньому - як приємний бонус)). Тепер би лише опанувати усі можливості цієї штуки. І да, треба глобально переглядати свій підхід до придбань речей, принаймні тих, що слугуватимуть партнерами в роботі і подорожах. Це не розкіш, а необхідність.
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
буду в тренді - напишу трохи про підсумки року. це як з поганими снами - краще озвучити, аби не справдилося.
цей рік як ніколи був щедрим на втрати. "щедрим" я кажу невипадково, бо втрати навчають, негативний досвід - також досвід. цьогоріч я, цитуючи Земфіру, "стала старше на жизнь", як це не патетично. вчорашня раптова втрата роботи, в котру встигла закохатися по вуха, це "квіточки" в порявнянні з кількома смертями та обірваними нитками.
а ще багато нових друзів, і старих-забутих-знову-знайдених друзів. і багато щасливих митей. і багато трас - як зовнішніх, так і внутрішніх.
наразі відчувається дика втома і вистаження з шаленим натхненням і бажанням бігти, ломитися вперед, ламати кордони. дивний такий котейльчик.
від нр хотілося би попросити спокою. і ще чистого бачення. і звісно ж, доріг - ще більше і далі. і ще неможливого. але схоже, що заслуговую лише на різочки під ялинку. дякую всім, хто був зі мною в одному човні цьогоріч) сі ю!
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
...останній мій вечір у цій хатинці. реву весь день, що дурна. нерви здають, схоже. забагато ниточок обривається останнім часом. забагато питань без відповідей. запаси здорової іронії, кажись, добігли краю, скочуюсь до ганебного ниття.
001qab8b
v_dorozi: (йа вєщаю!)
я тут ворчу через колонку:

http://tyzhden.ua/Columns/50/93133

знов-таки, писалося для блогу, вийшло тут))
v_dorozi: (Оленярство)
Кортіло написати про щось духовне і глибоке, ну або принаймні, цікаве, але обставини не дозволяють ніяк: під тріскіт комину намагаюся (уже багато годин!) вродити статтю про сюрреалізм, а тут співмешканка закинула в кімнату мені кота зі словами "хай побуде в тебе, аби не втік - зараз буду його купати". І от цей звірюга, в передчутті екзекуції, надривно оре, ніби з нього здирають шкіру тоненькими смужками, й інтенсивно намотує кола по кімнаті, по ходу б*ючись головою в двері. Про "що буде далі", в процесі купання та після, стараюся не думати, ага... які вже тут сюрреалізм і високі матерії...

DSC_0007+
v_dorozi: (Оленярство)
Мала вчора ілюзію, що можу дозволити собі виспатися. Угумс. О третій ночі комп (на якому вантажилася пачка світлин на ікси) раптом заговорив до мене людським голосом, стрьомним, до речі. Монолог цієї зарази зводився до того, що мені оновили скайп і здійснили перезавантаження з відновленням усіх незбережених даних і процесів - звісно, скайпу мені якраз бракувало для абсолютного щастя... А ще за дві години з обіймів морфеєвих вирвав стрьомний і наполегливий стукіт. Я глипала очима, намагаючись збагнути, хто, куди й на біса стукає - у ворота, двері хати чи кімнати. Виявилось - синиці дзьботали по подвіконню, що нарвані. Мама каже - то хороша звістка. Не знаю, не знаю... хороші звістки - то відсутність звісток паскудних...
v_dorozi: (ЛИС)
"Ніколи не знаєш, де тобі пощастить", - так слушно зауважив Фрай.

Життя в комуні - це нескінченна фантастика. Ну або фентезі, або кіберпанк, або містика - щодня по-різному, як пощастить. Факт той, що, виходячи зі шкаралупи, чи то пак, зі своєї кімнати, ніколи не знаєш, що або кого побачиш, і це прекрасно. Можеш на вході в туалет зустріти дредастого "широко відомого у вузьких колах" музиканта, котрий, до слова, від завтра тут житиме, або ж японського військового льотчика, котрий вписався тут по каучсьорфінгу, офіційно приїхав провідати далеких родичів, а неофіційно - найти собі в Україні дружину; можна знайти кота в своій шафі; можна зустріти бригаду кремезнех перемащених роботяг, котрі щойно полагодили водопровід, котрий, поки ти спав, встиг навернутися, ну і так далі, життя вигадливе на сюрпризи.

А трапляються рідкісні делікатеси - дні затишшя і самоти. Коли тобі нікуди не тре, і до тебе ніхто не йде (хоча ті, хто приходять - теж делікатеси, тільки іншого штибу)), і роботи термінової немає, і ти заварюєш собі - не буденну, а заничковану, "святкову" - "Львівську каву", і смакуєш із шоколадними цукерками, попутно відкриваючи для себе гурт "Зимовье зверей", і вигадуєш в голові чергову оповідку...
Кризам - екзистенційним, екологічним, особистим і фінансовим, - простиставляються тривіальні "прості-земні-радощі". І не важливо, що буде по той бік останніх.
v_dorozi: (я-камінь)
Взагалі-то писала пост в жж про всякі наболілі речі, аж раптом він потрапив на шпальту, тож не вважайте за самопіар, а лише за бажання озвучити думку: http://tyzhden.ua/Columns/50/90446 ))
v_dorozi: (пЄсЄц)
Продовжую трансляцію перлів із розсилочки, імхо, це просто прекрасно:

"Пропонуємо:
1. стабільний заробіток
2. потижнева оплата на карту привата
3. оплата за статті 1500 з пробілами - 8 грн
за статті 1 000 без пробілів- 6 грн.
за статті на 1300 без пробілів - 7 грн."

ШОЕТА, люди..? Може, вони нулики забули біля цих цифр..? Чи за останню ніч наш фах раптово знецінився в десяток разів??? і треба терміного перекваліфіковуватися?
v_dorozi: (Оленярство)
Нє, все ж таки описи вакансій "доставляють" неміряно. Скоро, певно, почну збирати колекцію "перлів". Ну, те, що в 99% вимагають ідеальне знання російської - це ще півділа. Як і те, що запропонована з/п рідко перевищує три штуки, і це при повному робочому дні. Але деякі вимоги посміхають до вух:

"Требования:
Интерес к темам упаковочной и продовольственной промышленности.
Аналитический склад ума, творческое мышление. Знание английского языка приветствуется
Ответственность, порядочность, Адекватное восприятие жизни."

Одразу видно, що писав хтось Адекватний, творчий, і проникнутий любов*ю до упаковок. Душевно...
v_dorozi: (ЛИС)
А я уже "на колесах", так би мовити - спасибі доброму Захові!) і от кілька поточних спостережень:

1. Київ, виявляється, дуже маленький. те, що забирає годину часу в громадському транспорті і здається "капець-як-далеко", виявляється нещасних 10-15 км - "руков подать" за мірками гір...

2. Псіхів і параноїків навколо, виявляється, значно менше, ніж я собі думала (тьху-тьху-тьху). Власне, лише один, і це я))) хоча все одно поки що дуже стрьомно...

3. Ну і головна перевага пересування на велі, імхо. Окрім того, що це просто круто і здорОво, це (ну кому як, може це лише тому, що я новачок і потребую особливого зосередження) постійне перебування "тут-і-тепер". От в тренспорті, приміром, в кращому разі втикаєш в книгу, в гіршому - відключаєш мозок, балансуючи на одній нозі у місиві спітнілих тіл. Ну або вирішуєш "світові проблеми" в голові, що ні до чого конструктивного, звісно ж, не призводить. А тут щомиті ти "в прцесі", рівень усвідомленості зростає до трьохсот відсотків, і це крутіше за будь-які йогічні практики абощо))

x_be09dd13
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
якось дивно усе. таке відчуття, що запустився якийсь механізм самознищення того, що я подумки окреслювала "своїм світом". Все трощиться одне за одним, невідворотно, так як було, уже не буде. але від розуміння, що ти ніяк не можеш вплинути на події, стає якось легко. врубаєш "Стари Ольса", вариш каву на себе і тих, хто в даний момент опинився поблизу і займаєш місце у перших рядах глядацького залу - сьогодні показують черговий армагедон, не пропустіть.
v_dorozi: (діти)
етт... прочитала от такий текст, і ще багато текстів під ним: http://lllytnik.livejournal.com/73168.html. І згадала один епізод, до якого повертаюся у всіляних "жопних" ситуаціях.
Про двох сліпих.

Обоє стрілися мені на міжнародних тренінгах, в Нідерландах. Її поставили моєю напарницею, плюс ми жили в одній кімнаті. З нею був пес-проводир. Це була добра хороша дівчинка, якій дуже бракувало спілкування. І яка, хоча й трималася невимушено, дуже жаліла себе. Мені теж її було шкода, і я намагалася проводити з нею якомога більше часу. Але це було випробовування не з простих. Я ніколи не вірила у так штуки, як "енергетичний вампіризм", але біля цієї дівчинки мені ставало нестерпно зле - фізично. Настільки зле, що одного разу під час прогулянки я змушена була лягти на землю - мене дико судомило він кашлю, трусило, в очах стало темно... Попросила її іти далі, сказала, що наздожену.

Якось в таборі почався страшний ажіотаж - всі казали, що приїздить ВІН. Тусня на цих тренінгах, як і всюди, доволі вузька, і всі одне одного знають та перетинаються у різних країнах. Я не знала його. Те, що він не бачить, я зрозуміла тільки тоді, коли він, впевнено крокуючи кімнатою, перекинув ногою пластянку з водою, яку хтось забув на підлозі. З ним було легко і цікаво. Здавалося, сліпота йому нітрохи не заважала. Моя дівчинка-напарниця також тусила весь час з ним, вони багато сміялися.

В таборі панувала епідемія, і хворінь не уникнув ніхто з учасників. В мене, на відміну від інших, не було ні антибіотиків, ні грошей на них, ні мозгів, аби день відлежатися, як робили нормальні люди. Я, як та миша, "плакала, кололась, але продовжувала жерти кактус". Тобто, гіперактивно тусити. Тому не дивно, що на фінальній вечірці я повзала з температурою, червоними очима і диким головним болем. Він підійшов до мене і сказав: "Здається, тобі недобре. Я трохи практикую рейкі, і якщо ти дозволиш, миг би тобі допомогти". І таки да. Кілька натискань на точки моєї туші - і я вже наче новенька.

Дівчинка на прощання подарувала мені прекрасні парфуми і довго дякувала за товариство.
Але частіше я згадую незрячого хлопця, і подумки дякую йому. Не стільки за те, що роздуплив тоді фізично, скільки за те, що показав, як можна бути.

P1010603

Це пес-поводир, єдиний свідок подій, що лишився на моїх фото.
v_dorozi: (пЄсЄц)
Розсилка з "ворк.юей" радує перлинами.
Контора, для роботи в якій вимагається ну дуже досконале володіння мовами (укр. та ін.) і супер-грамостність, вражає креативнісю оголошення:

"Можливість розвитку в динамічній і розвивається компанії..."
"Зручний місця розташування..."
"Вміти шукати теми сасостоятельно для стрічки новин..."
"Знаіе тематик:політика , економіка ,"

Це піар-хід такий, у..?
v_dorozi: (Оленярство)
Майже екзюперівський епізод трапився мені позавчора, як бігла, кваплячись "спасать мір", повз дитсадок. На галявині згаданого вище закладу паслися діти, і якийсь рекікт покоління швондерів жіночої статі дико на них ревів: "ДИБІЛИ, ІДІОТИ, УРОДИ...!" І далі за текстом. Зграйка малечі, якій цей монолог було адресовано, стояла, наче паралізована.

І от поки я підбирала щелепу з землі і міркувала, що краще - закрити пельку шановній пані кинутою цеглиною, або ж цивілізовано дізнатися номер садка і написати тєлєгу дирекції, поширити інфу в мережі і т. д., (був ще третій варіант, про який я, вівця, подумала запізно - могла би зняти шокуюче відео, адже камера була при мені), біля сітки, що відділяла мене від галявини садка, намалювалось хлоп*я, і вернуло мене до реальності тихим: "Принеси мені, будь ласка, кульбабку! Нєє, не таку... мені треба таку, щоб "хукнути" можна..!" І що мені було до всіх поламаних літаків і божевільних тьоток, коли от прямо тут і тепер це створіння гостро потребувало кульбабки..?!
v_dorozi: (Оленярство)
дуже не хотілося мити руки сьогодні - вперше за дуже довго долоні пахли звірми. і цу чудово, я вважаю. не уявляю, що тре мати в голові, аби назвати це "смородом" (хоча, діло смаку, ясна річ). а мені в цьому - щось дуже справжнє і хороше. таке)
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
"Я стою у черты,
Где кончается связь со вселенной.
Здесь разводят мосты
Ровно в полночь -
То время бессменно.
Я стою у черты.
Ну, шагни!
И окажешься сразу бессмертна..."

(с) Ника Турбина

Останнім часом загостюється якесь незвичне і неминуче відчуття межі. Що ще зовсім трохи - і для мене не буде мати ніякого знячення, що думають батьки, коханий, друзі (котрі, правда, означають більше ніж багато!!!), колеги (кльові і добрі, насправді!), начальство і ішні істоти цього та інших світів. Лусне вічне "треба ж...", "а як же ж...", "а так же ж ніззя!", "А що ж буде, якщо..." та інші появи політесу, толерантности, намагання бути терпимою, мудрою і всюди встигати. Лусне шкіра, і нагло випнуться ікла, кігті і хутро дибки. Це буде страшно, безповоротно, але - мить тріумфу, ага. Солодка мить. Мням-мням.

Словом, цитуючи класика, "Зина, детка, пива Шарикову не предлагать!!!". Всіх з весною, да. Будьмо...!

***

Feb. 6th, 2013 01:14 pm
v_dorozi: (ніч-вулиця-ліхтар...)
Останнім часом почуваюся мисливцем, який нескінченно довго брів лісом, лежав в засаді, очікуючи на дичину. І от типу попереду маячать олені - один, два... десять... і ти напинаєш лук - пальці тремтять від напруги - треба вичікати слушну мить, вловити долю секунди - і хрясь - олені розпливаються міражем. І ти як останній ідіот валяєшся в мокрому листі із наптуним луком сам на сам зі своїми ілюзіями.
v_dorozi: (Оленярство)
Після сьогоднішніх відвідин Мистецького Арсеналу я вкотре задалася питанням: для чого люди так активно фотографуються біля творів мистецтва..? Фото типу "Я і Мона Ліза", "Я і Кінь" або "Я і Мерлін Монро (намальована, ясна річ)" - і куди не ступиш - вляпуєшся в чиїсь "душевний" кадр, паскудячи мимоволі добрим людям свято... Це типу флеш-моб такий..? може, хтось знає, в чому прикол..? втім, про арсеналівську публіку я колись сказала тут: http://tyzhden.ua/Culture/65387 (сорі за самоцитування). Ну і все одно це явище цікавезне і колоритне. Безкоштовна додача до експозиції.
Page generated Jul. 26th, 2017 04:43 am
Powered by Dreamwidth Studios