v_dorozi: (парк)
Давно не писала нічого про кіно, мабуть, бо давно нічого не вражало до глибини печінок (окрім небачених раніше картин Міядзакі та сучасних фільмів, які в прокаті в кінотеатрах, але це не те)).

На перший погляд, "Темпл Грандін" режисера Міка Джексона - типова модель типової "американської мрії" та її здійснення. Дівчинка-аутист без жодних шансів на повноцінне життя в соціумі (бо у 60-х роках аутистів тримали виключно у закритих лікувальних закладах) "пробивається", виходить "в люди", стає професором, навчаєтсья жити серед людей і зрештою навчає людей сприймати "не таких як усі". Така собі переосмислена казка про Мауглі, з тією різницею, що "не така" героїня від народження, а не внаслідок зовнішніх впливів. Але є кілька "але"...

temple-grandin-1024

Read more... )
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Вперше за довгий час фільм довів до сліз і лихоманки. "Академія смерті" Денніса Гансела - далеко не те, що слід дивитись під час депресняків та екзистенційної кризи. Але те, що побачити і пережити слід обов*язково.
Фільм про те, як виховували солдатів Третього Рейху. Процес показаний через призму світогляду юнака-боксера - романтичного і мрійливого, що прагне підкорювати вершини і "рятувати світ", та випадково одержує перепустку до навчального закладу, де виховують військову еліту. Про те, як ламають людей, про те, як компроміси і гнучкість - не завжди прикрашають, але дають змогу вижити. І про те, що вижити - не завжди кращий вибір. Про абсолютну безвихідь, про інструменти і технології підкорення одними людьми інших. Про розуміння сили і слабкості.
Дарма, що натуралізму в картині не багато, він чіпляє і шокує значно глибше, ніж зазвичай. Біль, смерть і вбивство показані до судом чуттєво, подекуди хочетсья кричати.
Акторська гра бездоганна, робота оператора у деяких сценах буквально вікриває додаткові пласти і смисли. Коли, наприклад, тоне під кригою один із героїв (свідомо вирішивши не випливати на поверхню) - візуально він ніби не йде на дно, а піднімається у чорний космос, догори. Це ніби не смерть, а вихід на інший рівень, і подібні операторські знахідки вражають. Плюс - знято все надзвичайно естетично і смачно.
Композиції А́нджело Бадаламе́нта підсилюють ефект.
Фінал - мій улюблений - як така відсутність фіналу. Трикрапки, вихід на дорогу, і плюс, щоб закріпити ефект - трохи сухої і моторошної статистики в титрах.

Подібні картини не лише збагачують сторінками з історії кіно та з історії світової, вони очищають, призводять до найсправжнішого катарсису. Тепер би заснути, бажано, без жахів...)

24372830
v_dorozi: (йа вєщаю!)
Як на мене, природа усіляко дає знати, що час починати сезон добрих віршів, пісень, і глінтвейнів!
Власне, на що вас активно і агітую, просто в цю неділю. Буде гарно, приходьте!!!

Без имени-1копирование
v_dorozi: (лисО)
Друзі, а порадьте, з чого почати знайомство з цим автором..? Чула чимало, всі нормальні люди на ньому давно "сидять", а я от прочитала одну-однісіньку річ про котів, і щось не прониклась, щоб аж "Аххх...!". Підкажіть щось "ахове", будь-ласка!
v_dorozi: (парк)
Заводити кумирів у моєму віці якось, наче, не солідно, але наразі саме на цю авторку нестерпно кортить навісити подумки ярлик "взірець в журналістиці". Ну бо якби спитали, якою я в ідеалі хочу бачити свою фахову діяльність - я б сказала: саме такою. Ну, на 90% такою))

Йдеться про фінську журналістку Анну-Лєну Лаурен. Десь рік з гаком тому я залюбки ковтнула її смакоту під назвою "У них щось негаразд з головою, у тих росіян...". Про божевілля нашого східного сусіда говориться з добрим гумором - авторка з теплотою і симпатією ставиться до цього народу. Анна-Лєна жила і працювала в РФ не один рік, та згадана її праця - прискіпливий, яскравий, суворий і водночас добрий зріз усіх аспектів сучасного життя та новітньої історії Росії. Читаючи, впізнаєш і деякі спільні риси з нами, і деякі відмінні. Легко, жваво, весело, а головне - влучно, адже збоку, як відомо, видніше. Не дивно, що книга здобула шаленого розголосу.
«Коли я починала писати цю книгу, я й не думала, що вона буде перекладена п’ятьма мовами та стане досить популярною у Фінляндії. Я просто хотіла написати книжку про свою Росію, абсолютно суб’єктивно», – розповідає Лаурен в інтерв*ю для радіо "Свобода" (http://www.radiosvoboda.org/content/article/24300106.html).

Але якщо книга про росіян - це просто новий цікавий погляд, то нова книга Лаурен "У горах всі рівні" буквально відкриває очі. Адже йдеться тут про Кавказ, переважно його найболючіші земні: Чечня, Дагестан, Осетія, Інгушетія, Кабардино-Балкарія... Особисто в мене вельми поверхневі уявлення про історію тривалого болючого конфлікту цих країв, тож чтиво це - естетичне і смачне заповнення проганин. Тут все як треба: короткий екскурс в історію, фактаж, статистичні дані і, головне, атмосфера, люди, живе спілкування - пульс і серце книги. Це не може не чіпляти.
Будучи "людиною збоку", атвор прагне максимальої об*єктивності і, імхо, йому це вдається. Не ставати ні на чий бік, виділяти у війні щось суто людське.
Тут підняті цілі пласти проблематики: релігія, корупція, менталітет. Ставлення до смерті. Поняття честі. Жіноче і чоловіче. Клановість. Прийняття гостя як постанця від Бога. І багато іншого.
Причому всі ці, м*яко кажучи, недитячі питання сприймаюся з легкістю і створюють у свідомості чітку і цілісну картину.

Словом, рекомендую. Цікаво і пізнавально. А от, до речі, інтерв*ю з пані Лаурен: http://tyzhden.ua/World/50469
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Каждый пред Богом
наг.
Жалок,
наг
и убог.
В каждой музыке
Бах,
В каждом из нас
Бог.
Ибо вечность --
богам.
Бренность --
удел быков...
Богово станет
нам
Сумерками богов.
И надо небом
рискнуть,
И, может быть,
невпопад
Еще не раз нас
распнут
И скажут потом:
распад.
И мы
завоем
от ран.
Потом
взалкаем даров...
У каждого свой
храм.
И каждому свой
гроб.
Юродствуй,
воруй,
молись!
Будь одинок,
как перст!..
...Словно быкам --
хлыст,
вечен богам
крест.

(с) Бродський
v_dorozi: (траса)
Мабуть, всі нормальні люди це бачили, і тяльки геніяльна я зуміла так довго бути не в темі. І все ж напишу - раптом ми, дупліщща, не самотні))) Влесне, ще одна знахідка сезону - це "Мої чорничні ночі" Вонга Кар Вея (до речі, є на іксах з прекрасним українським дубляжем!!!).

Кар Вей чарівний у своєму різноманітті. Кожна його картина - неподіванка, принймні, для мене. Критики говорять про "авторський стиль і почерк" - а мені, що не "нюхала порох", складно поставити до одного логічного ряду медитативний "Любовний настрій", химерний жорсткий "Порох часу" і, власне, "Ночі". хоча-хоча... може бути. Та, зрештою, не про те йдеться.

Це мега-тема для тих, до кого підкрадаєтсья депресняк і меланхолія. Фільм-подорож, де чується завуальоване керуаківське "На дорозі". Драматизм і накал пристрастей, хоч і має місце, але він якийсь... легкий, житейський. Навіть тема смерті сприймяється якось легко, ненапряжно, як етап шляху. Тож під глінвейн і сніг таке кіно - саме воно.

112306--637x0-1

Візуалка - може, брешу, але здається, 95% стрічки - це крупні і дуже крупні плани. І все це - під джаз Нори Джонс. Головну героїню кидає коханий, і вона, не взмозі лишатися на старому місці, вирушає світ за очі. Влаштовуючись барвумен у різних містах, вона змінює декорації одну за одною, занурюється у світи різних людей, прощається з ними і поступово набирається тої суто "стопницької" легкості. Картина-настрій, картина-запах дороги і змін, хоча напряму про дорогу там не йдеться (як, до речі, і в "Любовному настрої" про кохання майже не говорять, але ним все пронизано). Фільм-звільнення - така собі болюча, але живильна ампутація зайвих прив*язок і тем. І, звісно ж, смачна, як запашний чорничний пиріг))
v_dorozi: (арт-пика)
Хотіла написати щось злісне і їдке, а не буду. Ліпше поділюся останніми кінознахідками.
Сезон доброго кіна, кави, чтива, накопичення коштів на візи подалі звідси і глінта можна вважати офіційно відкритим. Тричі ура.
"Аромат зеленої папаї" - із тих шедеврів, який можна розбити на кадри і подовгу смакувати кожен із них. Чесно кажучи, не віриться, що в*єтнамський майстер Чан Ан Хунг (варіацій прізвища безліч, часом, геть не подібних одне на одне!) зняв це аж у 50-му році. Скажімо, сьогоденню ця картина пасує нітрохи не менше, аніж далекому "тоді".

107207_706833
Read more... )

у

Nov. 20th, 2012 06:17 pm
v_dorozi: (ніч-вулиця-ліхтар...)
останінм часом надто багато хороших людей ідуть з мого світу (треба віддати належне - приходять також - круговорот в природі, йопт!). виходять навшпиньки, лишивши по собі незачинені двері, протяги і (уже) несуттєві питання. лишається повторювати голосом Майстра Шифу мантру про "внутрішній спокій" і думати про "Найкращі часи" (алюзія до однойменної книженції Галі Ткачук, дааа, це жирнючий подарунок, найдосконаліша з можливих приправа до листопада!!!). І от, Світланка Богдан, ака Хоббіт, найкраще про все сказала:

Лазурит

Викинь себе, як камінь,
Витри злежалий слід.
Відшліфовано грані
Неба твого - лазурит.
Гарно, що ти скінчився.
Гарно: тебе нема.
На обличчі у листя
Досконалість сама.
Гострокутний уламок,
Замкнений на собі,
Викинеш, і - на ранок -
Туркотять голуби,
Ходять дощі Господні
На Господні міста.
І - відкрита безодня,
Що ти нею вже став.
Стесано сіру шкіру,
Серце - чистий блакит.
Прийме тебе на віру
Небо твоє - лазурит.
v_dorozi: (я-камінь)
Мое солнце, и это тоже ведь не тупик, это новый круг.
Почву выбили из-под ног – так учись летать.
Журавля подстрелили, синичку выдернули из рук,
И саднит под ребром, и некому залатать.

Жизнь разъяли на кадры, каркас проржавленный обнажив.
Рассинхрон, все помехами; сжаться, не восставать.
Пока финка жгла между ребер, еще был жив,
А теперь извлекли, и вынужден остывать.

Мое солнце, Бог не садист, не Его это гнев и гнет,
Только – обжиг; мы все тут мечемся, мельтешим,
А Он смотрит и выжидает, сидит и мнет
Переносицу указательным и большим;

Срок приходит, нас вынимают на Божий свет, обдувают прах,
Обдают ледяным, как небытием; кричи
И брыкайся; мой мальчик, это нормальный страх.
Это ты остываешь после Его печи.

Это кажется, что ты слаб, что ты клоп, беспомощный идиот,
Словно глупая камбала хлопаешь ртом во мгле.
Мое солнце, Москва гудит, караван идет,
Происходит пятница на земле,

Эта долбаная неделя накрыла, смяла, да вот и схлынула тяжело,
Полежи в мокрой гальке, тину отри со щек.
Это кажется, что все мерзло и нежило,
Просто жизнь даже толком не началась еще.

Это новый какой-то уровень, левел, раунд; белым-бело.
Эй, а делать-то что? Слова собирать из льдин?
Мы истошно живые, слышишь, смотри в табло.
На нем циферки.
Пять.
Четыре.
Три.
Два.
Один.

(с) [info]mantrabox
v_dorozi: (діти)
так знімали на початку ХХ століття...

Кларнес Хадсон Уайт, "Краплі дощу", 1903 рік...

v_dorozi: (я-камінь)
Спортивно-стрілковий клуб «Реаліст» запрошує на стенди ножового метання. Досвідчені майстри за кілька занять навчать базовим елементам роботи з найдревнішим з існуючих видів зброї та мистецтву попадання в ціль.
Красу і силу польоту ножа неможливо описати. Її можливо відчути.
Адреса клубу: вул. Мельникова 46 а, контактний телефон: 05029710 43
Вартість години самостійної роботи – 80 грн.; роботи з інструктором – 120 грн.
Години роботи: вівторок, четвер: 18:00 – 20:00; субота – з 10:30 – 13:00
v_dorozi: (парк)
цікавезний проект, імхо: http://www.sefon.ru/user/Mishutka/blog/4825
v_dorozi: (fotolys)
вітаю усіх причетних! доброго полювання і смачних кадрів!
у якості подарунку - коротенький огляд усім відомих класичних світлин, що увійшли в історію, із передумовами їх появи: http://www.adme.ru/kreativnyj-obzor/shedevry-fotografii-284955/
v_dorozi: (ніч-вулиця-ліхтар...)
Нарешті дійшли лапи побачити цю річ. Якщо поезія і має право на існування (зокрема в кіно), то вона мусить бути такою, як тут, не менше... Це той рідкісний випадок, коли поетичність цілком і повністю самодостатня, навіть якщо не починати копати образну систему, міфологічне підгрунтя та не знати творчості вірменського поета Саят-Нова, життю якого і присвячено кінокартину. Коли раціо повністю відключається, але напруга не спадає, нудно не стає ні на секунду. І ще одне: цей фільм має дивитись кожен, хто мріє про справжню серйозну фотографію. Бо кожен його кадр - це абсолютно шедевральний і самодостатній знімок.
v_dorozi: (я-камінь)
Дивно, але вчорашній файн-арт сподобався... хоча експозиція грішила подекуди всякими штуками, які я не вельми вітаю, але сильних робіт було чимало. навіть, не побоюсь цього слова, я б заплатила 40 грн., якби не була акредитована о_О)
тут http://www.ut.net.ua/Culture/22552 висить матеріал про це діло, "строгій, но справєдлівий". а тут http://www.ut.net.ua/Gallery/22551/1 моїх 15 гівнофоток з події, кілька з яких мене тшіть о_О)
v_dorozi: (арт-пика)
таку от штуку зустріла:


зима починається щойно на зламі зими
і манна небесна у щільних шарах атмосфери
являється снігом і перевдягаємось ми
на вимогу метеорологів і Режисера

партер у заметах гальорка застигла в льодах
з балконів звисають снопи крижаних сталактитів
на сцені актори полярний відтворюють жах
бо солодко так замерзати під світлом софітів

ми ловим в соляріях сонце як флуоресцент
ми гріємось від запальничок рятуємось бігом
плекаєм надію на янгольський дивертисмент
та манна небесна вже вкотре являється снігом

і так відморозками тупо чекаєм весни
щоночі щоранку щоднини... і тільки надвечір
згадаєм що нібито парами створені ми
на опір зимі і глобальній оцій холоднечі

як тіло від тіла душа відтає від душі
і серце від серця рушає без електрошоку
прогнози погоди ти сам собі перепиши
(лише не забудь не забудь про всевидяче Око)

а переписати напевно неважко усе:
придумай що хочеш і збудеться просто з паперу
бо в світі твоєму — ні реплік ні актів ні сцен —
нема сценариста а може нема й режисера

зима починається щойно на зламі зими
та вже ненадовго її викрутаси нестерпні
і ми відігріємось і перевдягнемось ми
і ми доживемо —
до червня
до липня
до серпня
v_dorozi: (Default)
...а на Ельбрусі!!!
ще одна мрія ідіота. з отакими підводними каменюками: http://volocyuga.livejournal.com/67316.html?view=431604#t431604
Page generated Sep. 19th, 2017 05:07 pm
Powered by Dreamwidth Studios