***

Mar. 1st, 2016 08:56 am
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Льодовик заморився земну сповивати кулю -
Розірвеш пуповину й спиною прохромиш цей лід.
І вдихнеш, закричиш, і помреш, і зірветься зозуля
Зі старого годинника в первісний справжній політ.

І сліпий бандурист заспіває - спеціально для тебе,
Як піднімешся, стерши з обличчя сліди підошов.
Твій хребет недостатньо сталевий, щоб втримати небо,
Та достатньо людський, щоб зростатися знову і знов.

****

Dec. 22nd, 2015 10:48 am
v_dorozi: (діти)
Збирати себе з осколків,
З асфальту - розпластаний крик,
Судину - в циганську голку,
І стане все "повний шик".

Збирати себе мов "лєго"
Докупи і до зорі,
Роздати всі обереги
Тому, хто в вогні не згорів.

Далеко не білі халати
Мов шкіри змії, в куті.
Ми навчені воскресати,
Як Той, Хто іде по воді.
v_dorozi: (Оленярство)
Я знаю, що ти це прочитаєш і зрозумієш, що це тобі. Шкода лише, що не зможеш прокоментувати.

Ця агонія, мила, агонія нашого міста,
Ботанічних садів, босоніжок і Першого Древа.
Перемовин не буде - ці танки з інакшого тіста,
Ми з тобою, my darling, на цих барикадах forever.

Ця агонія, мила, сестра розпорошеній ртуті,
Естетична і справжня, в червоному з бісером светрі.
Рештки нашого літа ганчір'ям лежать на покутті,
Серце нашої прірви, my darling, в солодкому метрі.

Ця агонія, мила, хронічне невміння сказати,
Загортаєш у дотеп мовчання як в шалик із вовни.
І ітимуть майданами нові і нові паради,
І зв'язки проростатимуть - древні, забуті і кровні.

Ця агонія, мила, єдиний для нас порятунок,
Darling, небові чхалося тричі на наші розклади.
Краплі поту на лобі - мов Божий зухвалий цілунок:
Ми ж завжди переможці - без сумнівів, башти і ладу.
v_dorozi: (ЛИС)
****
Жовтень набрякне в горлі згустком гнилої тиші,
Марністю слів і віри, й страченої трави.
Та серед ночі прийдуть вигнані з замку миші,
Всядуться на порозі, й вимовлять: "Не реви".
v_dorozi: (діти)
(Присвячується Джейн)

Відійшовши від марева матриць і марних дилем,
Перетнувши кордони і вийшовши з дому, мов з себе,
Ти блукаєш солоним азовським сектором "М",
Та дороги незмінно приводять до вічного "Неба".

Назви вулиць і лиця з відбитком античних часів,
Молоко, кавуни, "сємкі-пиво", "Спасибі, не треба!"
Можна скільки завгодно шукати зворотніх шляхів,
Все одно крізь "Республіку Міст" ти вернешся до "Неба".

Від Станиці до повного Щастя - півлітра доріг,
Там воздасться тобі по заслузі або ж по потребі.
Та ти вперто ідеш, не шкодуючи серця і ніг,
І якогось-то дідька постійно приходиш до "Неба".

І не янголи - пси - замахають привітно хвостом,
Ти впізнаєш їх всіх і пізнаєш свій спокій, далебі.
І, мов жінку, пригорнеш цю землю, упавши пластом,
Й над тобою всміхнеться "трьохсоте" обвуглене "Небо"...

* "Небо" та "Республіка Міст" - назви позицій в та біля с. Піски
v_dorozi: (Оленярство)
****
Витягати із тіла кулі, з боліт - себе,
Бездоріжжя за бездоріжжям, а далі - сніг.
Тут давно і надійно нікого ніщо не гребе,
Ті, хто істин шукали, збилися з ліку й ніг.

Той, хто сталкер цих місць, не лишає слід на піску,
Він співає загиблим про теплі краї пісні.
Смикну ручку Зелених дверей, мов гранати чеку,
І Мюнхгаузен з вічності хитро всміхнеться мені...
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
****
Вмій намацати пульс і сутність усіх речей,
Стережися осколків "Граду", й лихих очей.
Ця негода надовго - на морі, небі й землі,
Тож не стій у вікна - навіть вікна сьогодні злі.

Вмій знаходити воду в розривах асфальтових ран,
Не судити того, хто цей степ розміняв на диван,
Запасати у флягу тишу - мов дар богів,
Засинати в чужих будинках під арти спів.

Вмій не зрізати коси - на заздрість усім вітрам,
Накладати на душу джгут, і сонця напитись - в хлам.
Оминути усі розтяжки, надибати тверде дно,
А по тому - хай все горить - розкрити вікно.

А по тому сіяти маки на мінних полях,
І як з тюбика пасту - із себе чавити страх.
Ця негода надовго, my darling, повір мені...
Той навчайся, виживши, жити на цій війні...
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
взагалі щось вкрай странне вийшло, поки сиділа чекала на заправці. ну хай повисить поки...

Сонця


...Удобрить ее солдатам,
Одобрить ее поэтам.
(І. Бродський)


Сонця танцюють сальсу в моїх розпечених скронях,
...надцятий Всесвіт гине на кінчику сигарети.
Пхаю несправджені сни під свій кевларовий бронік
Мов амулети.

Сонця танцюють брейк у твоїх очманілих зіницях,
На кінчиках пальців кричать у розпачі аргонавти.
Губи. Плечі. Отямитись. Розкласти усе по полицях.
Час танцювати.

Сонця осипались в землю нині безсило й мляво
Соняхи з них проростатимуть влітку на міннім полі.
Мій блідолиций гуру, лава іде на лаву.
Криком - тополі.

Ми ж протанцюємо довше за всякі космічні сили,
За сивину богів і спалахи всіх мінометів.
Кров з наших берців спишуть води нових припливів,
Й пальці поетів.

Всесвіт закрутиться - схоже знов припекло курити,
Блазні усіх епох вже вкотре вивчають сальсу.
І проростуть з полину нові і дикі діти
З сонцем на пальцях.
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
****

Я веду і ведусь: ці вогні - міражі,
Моє сонце зальопане хмарами рясно.
Я знімаю каску і бронік з душі -
Знов передчасно.
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
****

"Град" прогнозує "Гісметіо" рідкий,
Знов буде ніч для казок і легенд.
Мойри плетуть маскувальні сітки,
Йдуть ешелони у Неверленд.

Знов "Ураган" і хвилюються "Буки" -
Стисне кулак твій малий уві сні.
"Двадцятьчетвертого" тягнуть за руки
Втомлені янголи по стерні.

"Брате, стривай! До Вальгали черга!
Будеш за мною. На от, кури..."
"Глянь - "Дальнобой" вже несеться верхи,
Переганяючи злі вітри!"

Run, Forest, run! Не рахуй свої рани!
Станеш мольфаром, як добіжиш
Від бліндажа під вогнем до нірвани,
Сонце котитиметься туди ж...

Здасться, що п'єш в "Купідоні" каву...
Вибухне матом стара БМП...
Сивий Христос одягне балаклаву,
Й рушить
докупи
зшивати
тебе.

****

Aug. 18th, 2014 10:45 am
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Коли душа стане сивою в одну ніч
У страху впізнати рідні риси
У рештках розстріляних тіл,
У зачісках "їжачках" та спотворених судомами засмаглих лицях,
Хтось мудрий всередині холодно констатує:
Здатність сивішати - ознака того, що ти живий.
А це вже чимало на наш час -
Якщо не для повного щастя,
До бодай для посмішки.
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Калі танцює, тонші за долю в неї зап'ястя,
Гострі ключиці, дзвоном браслети кличуть "вернися!".
Що тобі, кшатріє юний, треба для повного щастя?
Десять "двохсотих"... Калі танцює. Корчиться листя.

Бубни, гітари, клуб, орхідеї... Калі танцює.
Що тобі, жоно, що тобі, мамо, ніччю не спиться?
П'ятеро "без вісти". Чуєш - не згадуй Господа всує!
Калі танцює... "Сійся-родися жито-пшениця!"

"Слава героям!.." Калі танцює. Трісне обшивка
Того під небом, що взяв на себе надто багато.
Не врятувала чорно-червона віра в візитки...
Калі танцює, Калі віщує землю крилатим.

Крутиться колесо, Калі танцює, очі мов криці...
Душить краватка біля трибуни шию холуя:
"Вжито всіх заходів!..", "Все під контролем!..", "Твердість позицій!.."
Шапки додолу! Вгору гвинтівки - Калі танцює!
v_dorozi: (Оленярство)
(Із легким реверансом до Наталки К.)

Місто тріщить по швах, стали грифони суддями.
Біль витісняє страх, біль витісняє людяне,
Біль витісняє нас з тіл й паспортів із візами.
Море хитається "Раз" - пси вже воронки злизують.

Море хитається "Два", й кашляє кайнозойщина,
З "Граду" летять слова - спецоперацію спрощено.
Чуєш - горять вітри, спалено липень начорно,
Море хитається "Три". Осінню нас пробачено.

Буде - змете гроза танки, авто і вулиці,
Гільзи роз'їсть роса, Щур нанівець зіщулиться.
Глянь-но - без сліз і слів стали з дубцями пращури.
Буде - з відтятих хвостів виростуть нові ящурі.
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Я довго стримувалась, так. Але - вік не той, нерви не ті... Частота смикання ока мимоволі зростає, ага. При всій безмежній любові до своєї роботи маю потребу висвітлити окремі її аспекти - з висоти - не побоюся цієї цифри - свого 12-річного досвіду "вільного плавання". Про світлі моменти цього шляху знають усі - на те вони й світлі, щоб впадати у вічі. А от про темні здогадуєтсья далеко не всяк... Отже, цей мануал - спецом для тих, хто ще вагається і зважує всі "за" і "проти":
Read more... )
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Originally posted by [livejournal.com profile] nazavzhdy at Леди Ди – такой был мой ник по жизни и в ЖЖ.
... Меня зовут Диана Макарова.
Леди Ди – такой был мой ник по жизни и в ЖЖ.
Не виноватая я. Меня так назвали, разрешенья не спросив.
:)
Семь лет я вела свой блог в ЖЖ.. Семь лет я плавала в наших, не всегда уютных жежешечных морях, наблюдая за постепенным упадком ресурса, но упрямо не покидая его – несмотря на технические капризы движка, на отток людей из ЖЖ, на то, что ЖЖ уже давно не торт…
Вопрос верности и ретроградства.
Что доминировало – сложно сказать. Ставлю на верность.
Я любила эту площадку.

Когда российская контора СУПа ибигдановским человеческим голосом предложила мне стать главным редактором украинского сегмента, я пошла на это дело под обычным девизом «Ввяжемся в драку, а там посмотрим!»
Ввязалась, посмотрела.
Многое поняла. И драки случались.
много букофф )
Это была преамбула.


Дальше начался Майдан.
И в дни, когда не только украинский сегмент ЖЖ, но и прочий интернет-мир, говорили только о Майдане – главная, самая московская редакция ЖЖ, перестала брать мои подборки украинских постов вообще.

Они испугались.

Эти подборки были о Майдане, естественно – а о чём ещё они могли быть?
В начале декабря мне предложили «прекратить этот Майдан в ленте» - цитата.
Когда я удивлённо спросила – а как? А о чём тогда? А не охренели ли вы? – мне ответили, что нуууу… есть вот конкурсы всякие. Опять же блогтуры. Можно о ресторанах и кино.
Не Майданом, мол, единым. И вообще блогеров надо направлять на другие темы. Подальше от Майдана, подальше…
А если я не согласна, так извините.
- Извините… - сказала я, и положила заявление на стол.

И пошла на Майдан, отслеживая события сети изредка – потому что многие из тех, кто читает сейчас мой последний в Жж текст, знают, чем занималась я с декабря по – ох ты Господи, уже июнь, надо же…
Я слышала, что украинская контора ЖЖ развалилась, что коллектив уволился, но продолжает упорно колесить по блогтурам – но это уже было неинтересно.

Началась реальная жизнь. Начались события, в которых кровь, смерть, огонь, боль, надежда, ожидание, немыслимая человеческая самоотверженность и совершенно понятная человеческая трусость. И гонка, гонка – успеть…

Всё, что я хотела – успеть защитить ребят. Тех, кто стоял на Майдане, тех, кто сейчас едет на восток Украины.
Мы – я и моя команда – создали неофициальный фонд Дианы леди. Боже, нам даже некогда было придумать фонду название посерьёзнее, и зафиксировать его в каких-то документах.
Вы просто присылали нам деньги. А мы закупали на эти деньги всё, что может помочь нашей стране и лучшим её ребятам – победить на Майдане и остаться живыми, победить в войне и остаться живыми, залечить раны, ожоги, побои – и выжить.
Read more... )
Три дня назад на нашу деятельность наконец-то настучали.
Автор стука гордо говорит об этом http://londo-mallari.livejournal.com/186731.html, впрочем, таких авторов могло быть много. В бурных морях нашей уютной всякого плавает, знаете ли…

И я получила письмо счастья от конфликтной нашей, жежешечной комиссии.
Письмо гласило:
Read more... )

Уважаемый пользователь – то-есть я – письмо прочёл, плечами пожал и дальше побежал.
У меня грузились две машины на Славянск – две одновременно, представляете, сколько необходимых вещей мы передали на передовую?
Наш отчаянный драйвер уже написал отчёт об этой очередной доставке https://www.facebook.com/alexandr.nazarchuk.5
а журналист тоже спел тревожную песенку
http://www.radiosvoboda.org/content/article/25414501.html

… это была седьмая поездка. И седьмая и восьмая машины, отправленные нами на Славянск.
(в том числе и нами – потому что чем дальше, тем больше фондов и частных лиц приносят к нам в дом адресные посылки «блокпосту Такому-то»)

Восемь машин за полтора месяца.
Более пятиста тысяч гривен, потраченных на нужды передовой, от нашего с вами Какбыфонда – не считая помощи беженцам, медикам, раненым…
Это была самая тревожная поездка.
Сидеть в Киеве, слышать крик в телефонной трубе:
- Останови его! Пусть не едет на наш блокпост! Здесь на подъездах сепаратисты. Расстреляют!
Трясущимися руками тыкать в кнопки телефона и слышать в трубе:
- Абонент поза зоною…
Далее бессилие и страшное чувство вины – все эти поездки были моей инициативой. Как жить, если вдруг случится что с ребятами?
Сутки ждать, пока прозвучит:
- Всё, я уже в Киеве. – от Саши.
- Всё, груз получен. Спасибо вам. Спасибо. – от ребят на блокпостах.
Нет, поверьте, мне было не до писем счастья от какой-то там конфликтной комиссии какой-то там жежешечки.

А конфликтная комиссия тем временем поспешно замораживала мои посты с реквизитами счетов и очень ждала ответа от меня. Очень ждала – иначе почему на следующий день, так и не получив весточки, выслала мне следующее письмо:
Read more... )
Текста стало больше, нетерпение комиссии явно возрастало.
Всё это напоминало известные ходки одного старика к одному морю. Невод забрасывался, но рыбка игнорировала – да и какая к чёрту рыбка, мы в дни гонки напоминаем себе и друг другу разве что жаб, измученных, тяжело дышащих…
Нам было некогда – у нас шла перепись вновь закупленных вещей и отправка-приём посылок. Бронежилеты одним. От других – медикаменты.
Участие в перевозке беженцев, координация спонсорской помощи от тех людей, которые хотели бы вручить суммы лично раненым и их родным.
И так далее…

Тогда в третий раз старик пошёл к синему морю, и в третий раз забросил свой невод.
И я получила от жежешечки третье письмо, в котором говорилось:
- Ну уважаемый же блогер, ну какого чёрта! Мы уже и так, и эдак стараемся, уже не только твои реквизиты заморозили, а и все посты с отчётами. А ты не звонишь, не пишешь. Забыла, наверное…
Read more... )
Как думаете, пора бы рыбке уже ответить на такую настойчивость конфликтной комиссии, а?
:)
Отвечаю:
ответ )

Репоста прошу не ради меня. Что мне популярность, что я ей?
Ради фонда.
Нашего и вашего Какбыфонда Дианы Макаровой, в прошлом Дианы Леди.
Этот фонд и ваша дружба - основное, что уношу я из семи лет наших плаваний в не слишком уютных морях нашего ЖЖ.


А что касается стариков с их неводами - посмотрим ещё, кто останется с разбитым корытом.
)))

До встречи.
Ваша Леди.
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Польща - така собі прикордонна зона. Пам*ятаю, коли раніше верталася домів з європейських трас і опинялася тут, то включалося внутрішнє "хух, майже вдома!". Поляки цілком норм розуміють українську, а ми, в свою чергу, польську. Тут все якесь майже рідне і зрозуміле. І водночас - "закордон".

IMG_3302+

Read more... )
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
У Варшаві, по ходу, казково. Я вірно зробила, що таки поїхала, бо схоже, що на свій фронт ще встигну по-любому, нікуди він, на жаль, не дінеться. Але два дні тут відчуваються як триста років нового життя у іншому вимірі, де панує гармонія і краса. І на всі події в Україні, і в своєму особистому просторі, дивишся якось глобально і абстраговано. Наче з ілюмінатора літака, що іде на посадку. Чи навпаки - на злет.

IMG_3097+

ПТС

Apr. 7th, 2014 10:34 pm
v_dorozi: (пЄсЄц)
"А у вас уже був посттравматичний синдром?" - із чарівною усмоішкою поцікавилась пані в книгарні "Є", поки я підписувала їй книгу. "Нє, а що, має..?!" "Ще буде, - з щирим оптимізмом запевнила вона. - Я психолог, тож вірте мені! Буде злість і почуття провини. За місяць зазвичай накриває!"

Я не повірила, але мила психолог немов наврочила. Післязавтра місяць від нашого феєричного старту на Крим, а дах рве, як ніколи раніше. Я й не думала, що здатна на таку концентрацію люті. Це ПМС в десятому ступені, млн. Хочеться розтрощити стіни, ледь стримуєшся, аби не нагримати на друзів, що, вобщєм-то, цілком невинно впродовж дня ставлять одне й те саме питання. Нічого неясно, нічого не виходить, нічого не хочеться, крім як лягти і втикати в стелю. Але лягти неможна, бо треба знову бігти "спасати світ", правда, неясно як, з Харкова телефонують і розказують, що там ужас-ужас, і неясно, чи достоять до ранку, країна на межі катастрофи, і треба працювати, бо немає на що жити і півмісяця заробітків уже і так було провтикано. І нескінченні дзвінки, і треба владнати тисячі мадурдних але важливих дрібниць, і від цього потоку дзвінків хочеться кричати... і ПТС + застуда з температурою на додачу. І суп поставила "варитися", а конфорку вімкнула не ту. Це якийсь армагедець, да, хоча я й обіцяла собі більше ніколи не нити і радіти життю. Вибачте, вирвалось. Цей ресурс слугує наразі лише для віршів і ниття (конструктив трапляється у фейсбуці). Така собі "груша для биття". А насправді, звісно, всіх люблю, і все буде круто. Колись. Десь...

x_c64ad78e
v_dorozi: (діти)
****
Мій янгол-охоронець тяжко позіхне,
І знову не вилається.
Йому стане сили читати молитву
І йти слідом,
Стиха накульгуючи.

Невдячна справа - вік не той,
Міць не та.
А дурепа всі лізе
То під вогонь,
То під гору,
То ще чортзна в яке небуття.

Мій янгол-охоронець справжній чоловік:
Утримається від звинувачень і дорікань,
Мовчки витягатиме
З полону, з полину,
З боргів,
З екзистанційних криз
І небезпечних тріпів.

Він лише закурить нишком,
І в серцях зафігачить бичок у зграю голубів,
Коли я стану за твоїм лівим плечем,
Аби не пускати смерть.
v_dorozi: (Нюхмумрик-2)
Хроніка несправдженого розстрілу

Коли нас вестимуть зранку на розстріл,
Буде сонце, і я не побачу море.
Тільки йод і сіль, наче правда, гострі,
Очищатимуть горло і серце хворе.

Коли скажуть стати лицем до стінки,
Вітер обійме як ти, за плечі,
Перед очі, мов відцифровані знімки
Недоречні й безглузді полізуть речі.

Вибач, друже, весна у Криму сувора -
З цього фронту права назад немає.
Буде сонце. Я раптом побачу море...
Залп глушитимуть радісні крики чайок.
Page generated Jul. 26th, 2017 04:40 am
Powered by Dreamwidth Studios